Усю останню добу вся моя фейсбучна стрічка рясніє цитатами з інтерв’ю Федоріва “Українській правді”. Чесно кажучи, все це нагадує намагання виправдатися чоловіка, якого жінка виставила за двері й сказала: “Досить”.
Із кожної праски, вікна й дверей пан Федорів хоче нам ще щось пояснити, намагається розказати, що він “не те мав на увазі, що він не проти Сирського, що він за президента і бла-бла-бла. І от якби його не зняли зараз би все як закрутилося.
Виглядає це все дуже принизливо, відверто кажучи.
Мої знайомі й деякі підписники питають: “Чому саме ти так різко висловлюєшся про Федоріва? Невже не було міністрів гірше за нього, що ти так накинувся?”
Скажу так: я не можу сказати про Федоріва взагалі нічого поганого чи хорошого.
Скажу одне і вже писав про це він прийшов, він пішов -мій батальйон взагалі цього не помітив. Тому мені важко сказати, який він. Може, через якийсь час щось і побачимо, але я поки що не побачив нічого.
Але я хотів би пояснити, чому я настільки різко проти Федоріва.
Проти Фьодоріва як явища.
Я маю військову освіту і присвятив армії багато років свого життя. Колись обрав шлях цивільного, але через війну повернувся і продовжую бути там, де найбільш корисний державі.
Саме як людина, яка має профільну освіту і розуміється на предметі зсередини, я проти того, що б людина, що не має жодної уяви про армію та процеси які в ній існують, під час найбільшої континентальної війни очолювала Міністерство оборони.
Бо неможливо керувати і реформувати систему, якщо ти не знаєш процесів, які там відбуваються. Це чиста математика: неможливо реформувати те, чого ти не розумієш зсередини.
Коли під улюлюкання натовпу приходить умовний “есемемник” і каже: “Зараз я вам реформую армію”- він же говорить не про пару кабінетів чи управлінь у Міністерстві оборони, правда? Він лезе змінювати саму армію.
Як можна змінювати механізм, про роботу якого ти не маєш жодного реального уявлення? Я не уявляю.
Ок. Припустимо Фьодоров – це міссія посланий нам з неба і він, за своїм потенціалом здатний провести реформи. Що в нас більше нікого немає і врятувати країну може тільки він.
Добре. Тоді влаштуйте йому нормальне, фахове навчання на базі військового університету в Києві, наприклад. Кілька місяців, рік – скільки треба. Хай він це все вивчить, пройде, зануриться і зрозуміє систему зсередини. І вже тоді, на синергії своїх цивільних знань і здобутої військової бази, очолює Міністерство оборони.
Тоді я б і слова не сказав, навпаки, скоріш за все був би за.
Мені насправді байдуже на конкретну персоналію, я хрен його знає, хто це і досі не розумію і мало, що знаю ппо того Фьодорова як людини. І мене воно досі не цікавіть.
Головне, щоб людина чітко знала, куди вона лізе і за що бере відповідальність.
Але ж ні. Не в нашій країні.
Українці історично зневажають будь які інституції. Особливо українські)
У нас живе глибоке історичне переконання, що все державне це щось чужорідне або вороже.
Зараз це все наклалося на нову реальність. У нас куди не глянь кожен другий або сам у армії(переважно на посадах солдат та сержантіа), або має там родичів. У кожного є Telegram-канали, Ютуб, є яскраві приклади медійних командирів, які віщають з телеекранів про те, як “легко і просто” воювати і любий дурак то зможе.
У результаті в багатьох українців з’являється хибне відчуття: “Та що там теє воювати, все і так зрозуміло”.
В армії про таке є старий армійський анекдот:
– Товарищ прапорщик, зупинить потяг!
– Потяг, стій, раз-два!
Оце, для мене, і є портрет людей, які беруться керувати й ламати армію, маючи поверхневе уявлення про процес.
Але ж армія це єдиний інструмент, який сьогодні зберігає нашу державність. Єдиний.
Тому до нього треба ставитися з максимальною прискіпливістю. Обережно та з розумом.
Ось за таке вийшов би й я з картонкою)
Натомість ми віддаємо єдиний інструмент виживання країни в руки людей, які не мають про нього жодного реального уявлення про те як функціонує армія або, хоча б, якесь інше силове відомство.
Ось саме тому я проти Фьодорова.
Командир мотопіхотного батальйону підполковник Ковальов Роман.
Першоджерело: https://t.me/BerezaJuice/67111