Є у мене старий приятель із Португалії. Він співвласник невеликого кафе у Сінтрі. Зараз він у США разом із сином. Син працює автомеханіком. Класний хлопець, який, на превеликий жаль батька, не хоче вчитися, але із задоволенням вошкається з двигунами.

Так от, вони приїхали на Мундіаль вболівати за свою збірну. І коли португальці пройшли Хорватію, то він надіслав мені голосове, в якому серед галасу стадіону погано було чути, що він каже, але добре було чути емоції. Наступного дня ми потеревенили. Він був щасливий. Його син був щасливий. І навіть те, що в них попереду Іспанія, «Фурія Роха», не сильно його турбувало. Його команда дала йому те, за чим він приїхав, — емоції. Позитивні емоції. Вирішив його потролити і запитав, а якби Роналдо пішов у політику, то він би за нього проголосував? У відповідь почув, що, по-перше, Кріштіану не політик, по-друге, він не дурень іти у політику, бо знає, як отримати славу та гроші поза політикою, а по-третє, і серед португальців не так багато пришелепкуватих, які були б готові бачити Роналду в політиці. Вони його люблять і пишаються ним, але як футболістом. І взагалі він більше у захваті від Вітіньї, бо Крішу вже легенда, а цей — майбутнє збірної. І його син з ним у всьому погоджувався та махав головою, посміхаючись у камеру смартфона. І погоджувався не лише через авторитет батька.

Я слухав Габрі і думав про те, що трохи заздрю йому. Він живе в іншому світі. У його світі немає війни. Немає поховань загиблих друзів. Немає багато чого, що є в нашому житті і що нас засмучує та рве душу. Так, його життя не складається з ілюзій та віри в однорогів, а своїх політиків він сварить постійно. Але в його голову теж не вкладається, як можна було б красти гроші з бюджету, коли твоя країна б’ється за виживання, і чим такі корупціонери відрізняються від зовнішніх ворогів держави. Ну і він каже, що після подібного кейсу, як із «Династією», мовчанням політики б не відмазалися. Але Україна ж не Португалія.

Я сподіваюся, що з часом я знову поїду на чемпіонат світу чи Європи вболівати за збірну України, як їздив раніше. Я сподіваюся, що до мене повернеться смак футболу, який я втратив. І я вірю, що ситуація зміниться на краще, а збірна покаже гру, пройде у фінали і буде грати в цих турнірах.

Я сподіваюся, що буде час, коли ми знову з друзями будемо не просто зідзвонюватися, а збиратися в мене чи в них на дачі і смажити шашлики. Не ті, «травневі», а справжні. Будемо говорити про футбол, про книги, кіно і мандри, а не про корупцію, погані збори та про те, у кого хто загинув, і сумувати. І я сподіваюся, що до більшості людей повернеться не лише людяність, а й бажання жити нормально, а не в сварках один з одним. І будуть пам’ятати, що не лише у піст «головне не їсти одне одного».

Я щиро сподіваюся, що після зміни влади Україна буде наздоганяти ворогів, як зовнішніх, так і внутрішніх, у яких кров українців на руках. За законом і по справедливості, хоча і пам’ятаю, що закон не завжди справедливий, а справедливість не завжди законна.

Я сподіваюся, що буде проведена робота та створені умови, щоб хоч частина молоді, бажано більша частина, що поїхала з України, повернулася і щоб повернулися їхні батьки. Для цього багато чого треба буде зробити. Дуже багато. Але якщо просто чекати їхнього повернення, то не дочекаємося.

А ще я сподіваюся, що українці зроблять роботу над помилками і не схиблять на виборах. Бо ще одну помилку країна не переживе. Пам’ятаєте «Гірше не буде»? Переконалися, що може бути? Тому важливо більше не скоїти подібних суїцидальних помилок. Інакше варто буде продавати всі свої активи і їхати з України. А в Україні залишаться керувати шоумени, корупціонери, пристосуванці, брехуни і агентура Росії, яка нікуди не ділася і сьогодні доволі активна у нас. І тоді легко спрогнозувати сумне майбутнє України.

А поки я потішуся за свого приятеля і, дивлячись на все, що відбувається в Україні, згадаю слова з легенди про мудрого царя Соломона: «Все мине. І це теж мине». А Україна має залишитися.

Першоджерело: https://t.me/BerezaJuice/66330