Колись я так дістав своєю критикою партію «Народний фронт», що вони замовили проти мене велику брудну інформаційну кампанію. Це, до речі, відповідь тим, хто питає, чи було так раніше. Було. Але історія про інше. До цієї кампанії були залучені блогери й журналісти, які сьогодні дуже потужно та ефективно обслуговують владу й не ставлять запитань про Вову, для якого будують дім у «Династії». Тоді працювали на ту владу, а сьогодні — на іншу.
Якщо чесно, то мене неприємно здивував лише один із них. Бо ми були з ним приятелями й у нас були хороші стосунки. Я тоді припинив із ним спілкування. А потім він зустрів мого друга, з яким був знайомий, і сказав йому:
— Борислав даремно ображається. Це ж просто робота. Я до нього добре ставлюся і поважаю, але я ж переселенець, і мені треба за квартиру платити.
Тоді я трохи прифігів від такого. Хоча ні, не трохи. Але це був не останній раз, коли я стикався з такою моделлю поведінки, як «nothing personal, just business». Один із моїх помічників на виборах 2019 року шпигував і збирав інформацію для штабу кандидата від «Слуги народу» Дубнова. І робив він це лише з меркантильних інтересів. Не знав, хто виграє, тому розклав свої яйця по різних кошиках. Але тут є один нюанс. Коли цей помічник, Діма, через власну дурість упав у котлован, то я лікував його за власні гроші, щоб він решту життя не їздив в інвалідному кріслі. І це не єдина історія, коли я йому допомагав та виручав.
До чого я це згадав? Тому що вчора, після того як Юля Мендель виклала частину блогерів, які працюють на ОП, я бачив, як дехто дивувався. Мовляв, раніше та ж Монова підтримувала Порошенка, а тепер стала «зеленою». Тю, нічого дивного. У когось виправдання — це «квартира», у когось — «алабайня», а хтось не проти уникнути мобілізації та підзаробити на обслуговуванні влади. А хтось, як Олешко, готовий лягти під кого завгодно, аби платили. Коли в тебе немає сталих поглядів і моральних цінностей, але є аудиторія, і ти готовий язиком полірувати дупу замовника, то тобі можуть запропонувати ціну. І, як бачимо, хтось погоджується, а хтось — ні. Нагадаю вам, що той самий російський пропагандон Володимир Соловйов колись був опозиційним до російської влади, казав, що Крим — це Україна, а свобода слова — це цінність. А потім він продався Кремлю. Зробив вибір.
До речі, коли влада зміниться, то вони намагатимуться обслуговувати нову владу. І так поводяться не лише блогери, а й видання та журналісти. Тому не варто дивуватися. Варто робити висновки. У нас достатньо людей зі сталими поглядами та принципами. Треба орієнтуватися на них.
Бо те, що Україна зараз у такій важкій ситуації й у країні процвітають невігластво, корупція та авторитаризм, — це наслідки, до яких призвело й те, що вся ця пишуча братія тримала свого язика в дупі влади та мовчала або писала про те, що хотіла влада. Це теж вибір. Мовчати або вказувати й критикувати. За перше непогано платять, а за друге можуть зробити боляче. Вибір є. І кожен його робить згідно зі своїми пріоритетами. До речі, так було завжди. І так буде завжди.
Першоджерело: https://t.me/BerezaJuice/67259