24 липня, штурмуючи ворожі позиції, загинув колишній міський голова Умані Олександр Цебрій. Так-так, ви не помилилися: не в командному пункті, не в теплому кабінеті, а під час штурму ворожих окопів…

Він належав до тих людей, які могли ще багато років будувати сильну державу. Але обрав шлях боротьби за Україну на фронті — і віддати за неї власне життя.

До 2020 року він очолював Умань, працюючи для розвитку рідного міста.

Із початком повномасштабної війни змінив діловий костюм на військову форму та став командиром кулеметного відділення роти вогневої підтримки 58-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Виговського.

Він не шукав виправдань і не скористався можливістю залишитися в тилу. Він добровільно пішов туди де найважче.

Його фронтовий шлях пролягав через найнебезпечніші ділянки Донеччини. Він був молодшим сержантом, командував кулеметним взводом, а згодом очолив штурмову групу 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Для побратимів він був прикладом справжнього офіцерського характеру. Під безперервними обстрілами облаштовував позиції, витягував поранених із поля бою, надавав їм допомогу й робив усе, щоб вони повернулися живими.

Навіть після прямого влучання міни в бліндаж він сам вибрався з-під завалів і майже одразу повернувся до виконання бойових завдань.

Не чекаючи сторонньої допомоги, власним коштом купував для свого підрозділу будівельні матеріали, необхідні для укріплення позицій, а також дрони, які рятували життя українських воїнів.

У 2024 році Олександр особисто захопив у полон російського штурмовика. За цей вчинок його нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

Та й цього йому було замало. Він створив штурмову групу зі своїх бійців, щоб не лише стримувати ворога, а й вибивати його з української землі.

Не раз, ризикуючи власним життям, виносив поранених побратимів із-під вогню, надавав їм першу допомогу та доправляв до евакуації.

Свій останній бій він прийняв попереду своїх воїнів — очолюючи створену ним штурмову групу.

Останній бій. Донеччина. 24 липня 2024 року.

Умань проводжала свого Героя живим коридором і навколішки. Бо саме так проводжають тих, хто віддав за Україну найдорожче.

Та найбільше хотілося б, щоб цього дня не було зовсім. Він був серед тих, хто міг змінити нашу державу. І саме таких людей Україна не має права забувати. Бо жива пам’ять — це теж зброя.

Згадаймо сьогодні, у другу річницю загибелі, Героя України Олександра Цебрія.

Вічна пам’ять Герою. Вічна слава.🇺🇦

Першоджерело: https://t.me/BerezaJuice/66938