У фейсбука є гарна функція – нагадувати, що було деякий час тому. Сьогодні він мені нагадав історію, яка тоді здалася мені дуже смішною. А сьогодні я маю протилежну думку. Процитую його. Це було 4 роки тому
Давайте я вас розважу однією історією. Тим більше, що тепер уже можна.
Ідемо ми з Дідусем від позиції мінометників у бік бліндажа, і тут метрів за 7 від нас — бах. Ну, як бах? Не те щоб дуже гучний, але такий, який миттєво зміг промотивувати нас із Дідусем зайняти горизонтальне положення й ящіркою повзти вперед. І тут другий бах. Такий самий, як і перший, але вже позаду нас.
— Танк, падлюка, — підсумував Дідусь і рвонув уперед із криком: — Біжимо!!!
І ми побігли. Скажу чесно, що якби я біг разом з Усейном Болтом, то болт би він мене наздогнав. Я біг так, що вітер свистів у вухах. І це в броні, повному обвісі та з автоматом. Я біг і думав про те, що забув одягнути шолом. Так, у той момент я думав саме про це. Про все інше я не думав. А от про шолом були всі думки.
Загалом, у той момент мені в голову лізла всяка дурня. І тут боковим зором я побачив спалах. Ліворуч. Той самий танк. Звуку ще не було, лише спалах, а я в той момент подумав, що цей гад вистрілив саме в мене. І я стрибнув уперед.
Як же феєрично я стрибнув рибкою в окоп. Люди, які це бачили, сказали, що в них закралася думка, ніби там вода, так красиво я пірнув в окоп. І тут десь угорі бахнуло. Знову. А я витончено гепнувся на дно окопу, і автомат ніжно приклав мене по потилиці. Яка була без шолому.
Скажу чесно, адреналін лупив настільки на максимумі, що боляче не було. І все, що тоді спало мені на думку, — це лише записати відео з Дідусем. У нього, до речі, адреналін теж зашкалював. Але він, як людина досвідченіша, був стриманим і холоднокровним, як Джеймс Бонд. Тому міг говорити лише одне слово — «майже».
А я фонтанував емоціями.
Це відео вже можна викладати. І хочу сказати, що Дідусь, якого в мирний час звуть Андрій Таран — це та людина, завдяки якій я тоді залишився живим. За що йому моя подяка.
А ще він командує мінометниками. Успішно та ефективно. Хоча до війни був звичайним цивільним. Але коли війна закінчиться, то я сподіваюся, що в Дідуся буде бажання й сили відбудовувати Україну. А сил і знань у нього достатньо. Це я знаю точно.
—————————————-
Тоді це був перший раз, коли я потрапив під обстріл танку і мені було смішно. А зараз ні.
Першоджерело: https://t.me/BerezaJuice/65715